* * *
Різдвяні троянди в букеті палають,
Дзвіночки пролили на світ голоси,
Красуні ялинки гірляндами сяють —
Запрошують в свято добра і краси.
Молитвенно-чистим і ніжно-родинним
Це свято приходить до кожного в дім.
Дитятко Ісус йде до серця людини,
З небес несучи Свій Божественний німб.
А в небо різдвяна молитва хай лине,
І в ній — наша віра, надія, любов
До Того, Хто з іменем Божого Сина
До кожного серця сьогодні ввійшов.
Минули ті дні, як на рідній землиці
В нас Бога вбивали, калічили дух.
Але на Свят-вечір в батьківській світлиці
Ми в серці ховали Христа від наруг.
Минули ті дні, любі сестри і браття,
З Христовим Різдвом! Не соромтесь сльози.
Сьогодні немає ні зла, ні прокляття.
Є люди і Бог, Бог Добра і Краси!
Надія Кметюк
153
авторів
3223
віршів
811
русских стихов
320
дитячих віршів
Михайло Петрович Старицький (1840 — 1904) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч.
Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, сербських пісень та ін.
Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки Ганса Крістіана Андерсена в його перекладі (псевдонім М. Стариченко) (1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883) та інші.
Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882).
Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).