Українська
християнська
поезія

Випадковий вірш

Під розлогим куполом неба

«Під розлогим куполом неба»

*  *  *

Під розлогим куполом неба,
в буйстві зелені у садах
зріє темрява, як потреба,
і гніздиться містичний страх.

Із густого чортополоху 
проглядає незримий кат,
сіє сумніви і тривогу,
нищить люд без ножа й гармат.

Розповзається мряка сіра,
непримітна орда німа.
Тут своя, нерушима віра,
тут живому місця нема.

Все змішалось і закрутилось,
зав’язалося і сплелось,
заспівалось і закадилось,
задзвенілось і… прижилось.

Звично й любо. Чи то ж не нами
освятився на царство гріх? 
На покуті під образами
нині властвує оберіг.

Не піднімем очей до неба,
не дозволить густа пітьма.
Та й кому це насправді треба —
н е п о д і б н и х майже нема.

У купальську нічку байдужу
поєднались гріхом хмільним,
спепелили серця і душі
древнім колесом вогняним.

У рубцях і злиденному руб’ї
розганяєм містичний страх —
хто у стрільбищах, хто в гульбі,
хто з кадильницею у руках.

Тетяна Свірська



Читати далі

77

авторів

1496

віршів

28

тем

212

дитячих віршів

Українські класики

ЗЕРОВ Микола

Зеро́в Мико́ла Костянти́нович (26 квітня 1890, Зіньків — 3 листопада 1937, Сандармох, Карельська АРСР) — український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми та перекладач античної поезії.

По закінченні Зіньківської школи, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903—1908). У 1909–1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.

1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем «давніх мов» до Златопільської чоловічої гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й Златопільської жіночої гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти.

В цей час Микола Зеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури, що сформувався довкола Георгія Нарбута, на зібраннях якого обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.

1920 року одружився із Софією Лободою і почав серйозно замислюватися про наукову діяльність; вийшли підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.

З голодного Києва Миколу Зерова запрошують на роботу до Баришівської соціально-економічної школи, де він працює близько трьох років. Усі вірші його збірки «Камена» (1924) написано саме тут. Також у Баришівці Зеров зробив багато перекладів, написав низку сонетів та сатир-пародій, кілька невеликих оповідань.

1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти (так звався тоді Київський університет). Про лекції Зерова серед студентів ходили легенди. Одночасно викладав українську літературу в кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі.

У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. М. Зерова було засуджено на 10-річне ув'язнення. 9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.


Читати далі