«Допоки ще живе маленьке наше «я»

*   *   *

Допоки ще живе маленьке наше «я»,
Допоки ще воно на тім хресті не вбите,
Високе і святе, всеправедне Ім’я
Покличе знову нас з смертельної орбіти.

У сяєво небес, у сяєво надій —
З смертельної орбіти неволі і гріха,
Тече там Джерело цілющої води,
Немає там провини, немає там зітхань.

Вже корчиться Содом в сірчаному дощі,
А Бог виводить нас — і треба все лишити.
Та світиться сльоза на промені душі
І застеляє зір... А поряд — темні сіті.

Чи добре, чи не так — ми будували дім,
В тім домі нам було по-всякому, та звично.
А Бог виводить нас. Содом — уже лиш дим.
Не повторімо жест — упертий і трагічний.

Не озираймося на перехресті днів,
Не озираймося немов дружина Лота.
О, скільки в світі є тих соляних стовпів,
Що вирвались колись з нестерпного болота!

На що ми озирнемось? За чим жаліти нам?
Ми мертві для гріха? Чи він нам серце крає?
Стоїть Голгофський хрест —оплачена вина —
Й на ньому наше «я» повільно так вмирає.

Стоїть Голгофський хрест над світом стільки літ...
Стежки на сотні миль зотоптані, затерті.
Та дано нам життя на грішній цій землі —
Не плакать під хрестом, а на хресті — померти.

Ольга Чорномаз

Переглядів: 479


Разработка веб сайтов

Terra incognita — грішна душа

Благоговійно, вдячно, у сльозах

В криниці отчій є така вода

Він вже настав, цей світлий добрий день

Він народивсь не в кращій із печер

Господи праведний, дай сили нам

Давайте йти, допоки ще не осiнь

Допоки ще живе маленьке наше «я»

Дощ, невідступний, як передчуття

Душа перед тобою на колінах

Згадай мене, Господи

Коли душа заходиться плачем

Коли стають іудами брати

Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав

Ми стільки літ не бачили тепла

Ми у гріхах народжені, однак

Ми щось залишаємо в стінах старих

Мої слова розбились об байдужість

Мов золото — ці кучері на плечі

Мовчить Голгофа і мовчить каміння

Нікому не дано зійти з хреста

На Cвято Подяки

Наш світ минає віри острівець

Не треба згадувати все на світі

Не хлібом єдиним живемо

Незбагненний, сяючий, незвичний

О Ісусе, до ніг Твоїх схилюся серцем

Пітьма обступала душу

Повік Розп’яття над жорстоким світом

Прапор Його наді мною – Любов

Прекрасна Єва з голубого раю

Свіча надій

Сирітський притулок

Спекотна тиша обіймає сад

Сухим, безрідним перекотиполем

У вашім домі хай горить свіча

У світі лицемірства і олжі

У тім саду, у Божім винограднику

Уже дійшли до краю. До межі

Усе було – i бiль в моїх очах

Холодний присмерк пізніх покаянь

Холола кров Господня на хресті

Це Твоя війна, Боже мій

Цей галасливий ярмарок амбіцій

Через наш сад біжать дощі навскіс

Шляхи, які обираємо ми

Як дорого заплачено за гріх!

Як сяяла зоря! Як пахло сіно!