Видіння

Щось народжується із мене
Щемом серця і жаром думки.
У дитини лице вогненне,
Тіло її — обладунки!

Хто ти — дитя моє срібночоле,
Що посивіло, ще не родившись?
Ти ж ― росло і живилося болем
Ненаписаних віршів.

Ти прорвеш пелену мовчання,
Крик твій стане воєнним кличем!
Руки приймуть тебе зранені
Чоловічі.

Тут не чекають твого приходу,
Вбити воліли б тебе в утробі.
Боже! Ти будеш розп'ята народом!
Годі! Годі...

Ні! Вже не раз ти була розп'ята!
Ти вже не вперше приходиш з неба.
Тільки до тих, хто ладні ― на страту
Ради тебе.

Ті, хто готові тобою жити,
Тихо носити тебе під серцем,
Знову за тебе поляжуть в битві ―
Вже не вперше...

Чуєш, куються для тебе цвяхи?
Бачиш, жадають твоєї крові!
Всюди по світу будують плахи,
Вони вже готові...

Може б ― не бачити і не чути...
Може б ― ніколи тебе не знати...
Тільки ж ти – доля! В тобі – спокута! 
Матір твоя ― посвята.

Хто ж ти?! Коли зодягнешся тілом?
І на чолі, при вогні лампади
Я прочитаю ім'я зболіле:
Правда...

Дмитро Довбуш