Божі фарби

Сонце за обрій сідає ясне.
Мама тримає за руку мене.
Тепло та затишно з нею мені.
Хоч і мете заметіль у вікні.

Мамі про справи свої розповів:
«У дитсадочку я літери вчив.
Із пластиліну ліпив пароплав. 
Бігав, співав, танцював, малював.

Вчили ми пісню сьогодні нову. 
Бабу ліпили разом снігову.
Бачили ми, що у нашім дворі 
На горобині сидять снігурі.

Грудки червоні — чудові пташки!
Я ще не бачив ніколи таких.
Бог їх створив — так Віталік сказав. 
Кожну пір'їнку Сам розфарбував.

Тільки не знає ніхто в дитсадку. 
Де Бог узяв фарбу гарну таку? 
Мамо, скажи мені, чи знаєш ти. 
Де мені можна ту фарбу знайти?»

Мама гойдає мене на руках. 
Ніжність і ласка в рідних очах: 
«Фарби такі, синку, в Господа є. 
Тим, хто бажає, Він їх дає.

Фарбу блакитну — розумним і чемним. 
Синю — хоробрим, добрим — зелену. 
Вірним Він фарбу дає золоту. 
Люблячим — фарбу червону оту.

Ти помічатимеш, сину, завжди 
Фарби цієї гарячі сліди:
Стежка, криниця і грона калини —
В серці любов до землі, України.

Виростеш, підеш своїми шляхами.
Та наймиліше — завжди у мами. 
Вишивка красна край скатертини.
Хліб на столі — то любов до родини.

Може, ти знайдеш кохання своє —
Бог його з неба нам, людям, дає.
Не промини, синку, квітку єдину —
Ружу червону — любов до людини.

Є ще на світі найвища любов —
Божого Сина пречистая кров.
Ллється з Голгофи цілющий ручай. 
Виростеш, синку, його відшукай.

Я помолюсь, Бог молитву почує,
Хай Він життя твоє рясно фарбує.
Ти їм радій, їх шукай, любий сину, —
Фарби любові, надії, спасіння».

Олена Мікула


Разработка веб сайтов