"Буває дивне: у страшну жару"
* * *
Буває дивне: у страшну жару,
Коли земля волає спраглим груддям, —
Тендітний пагін проломив кору
І усміхається щасливо небу й людям.
Чи на дорозі, де, немов на зло,
Рослинам зроблять гроба кам’яного,
Асфальт пробивши, трав’яне стебло
Всім сповіщає про Творця Благого.
Так Боже слово у сухих серцях
Даремно не лежить і не мертвіє:
Комусь на радість, а комусь на жах
Розколе їх й любов’ю зарясніє,
І сповістить усім в ту мить неждану,
Що має силу нездоланну.
Василь Мартинюк
Переглядів: 390