Цар

Він ніс хреста. Він то вставав, то падав.
Пінився діл по вінця у юрбі.
Ті самі, що давніш кричали радо:
«Осанна, Царю, і уклін тобі!..»
Все той же люд... Неоковирний натовп!
За вітром гілля, вдача та хитка...

— Месію ждали, вольності від влади, 
а маєм що? — якогось простака!
— Що він верзе? Що — цар? Пророк? Син Бога?
— Не вір ніхто! Назарянин — пророк?!
— Ганебна смерть — ось де йому дорога, — 
зопалу крикнув хтось і враз... примовк:

«А що як справді — гострим лезом — в груди, 
Або... на древі! Буде ще гарніш!..
Здається, Юда ходить з ним усюди.
Той скнара і себе продасть за гріш!..»

Отак плелася темна павутина.
«Таки скона, закон цей ще не всох!
Бо смертна кожна з-поміж нас людина!
Бо невмирущий лиш єдиний Бог!..»

Голгофа от.
— Живий ще? Слава Богу!
Потішиться тут кожен і здаля!

...Корона з терну, оцет... руки, ноги 
прибиті міцно. Напис «ЦАР», мовляв.

— Ну от, нарешті! Одіж ми поділим.
— Висить! А ви: «А мо’ він справді — Бог?..»
— Так, все нормально!
—Так, межи злодіїв.
Розкиснув, правда, щось один із двох...

Назад вертали. Сходили в долину...
Та найсумніше в правді цій одне:
Єрусалиме, о Єрусалиме!
Він таки справді був твоїм Царем...

Лариса Мельник

Переглядів: 379


Разработка веб сайтов