Там, де нас немає 
(Різдвяне)

Миколі Гнатюку,
другові дитинства

Як то зараз добре там, де нас немає.
Не моя бабуся хату замітає.

Не мої вовчиська просять в неї ласки,
І синиці слизько залітати в казку.

Ангели у рамках вкриті рушниками,
Дрібно капле свічка на душевний камінь.

А бабуся світла у хустинці білій,
Мов сніжинка, квітне на чарівнім зіллі.

Так усе по-людськи вічно і спокійно.
Сіють-посівають віра і надія.

Внуки довкруг столу: «Де, бабусю, ложки?!»
«Зачекайте Бозю маленького трошки».

Все вони питають. Кіт своє муркоче.
З ангелом ялинка танцювати хоче.

Пахне сіном. Діти – під столами пішки.
Хтось в мішку казковім їм приніс усмішки...

А в цей час далеко, за віконцем синім,
Плаче завірюха, наче рій бджолиний.

Високо – до неба – місяць примерзає,
Глибоко – про волю бабин дід співає.

Як то зараз добре там, де нас немає...

Ігор Павлюк

Разработка веб сайтов