Соляний стовп
«Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Сигору».
Буття 19:23
Тихо сонце за обрій сіда
І спадає на землю туман...
Пастухи заганяють стада...
У долині шумить Іордан...
Десь багаття останнє горить...
Все змовкає у трепетну мить...
Спокій... Ніч... Лиш на схилі гори
Чоловік у зажурі стоїть...
Сивина і у зморшках чоло,
Шепіт вуст і стареча сльоза...
Тихо плаче знеможений Лот,
І здіймає свій зір в небеса.
Він пригадує пам’ятну ніч,
Коли ангел їх вивів разом:
Із сім’єю вони пліч-о-пліч
Залишили гріховний Содом...
Не звертаючи погляд назад,
Він спішив до спасіння свого,
І послухавшись Божих порад,
Швидко біг в заповітний Сигор.
Ось світанок осяяв весь край...
Лот та довго боровся зі злом...
Кілька кроків – і все: «Прощавай!
Прощавай, горезвісний Содом!»
Тішить душу захоплення щем:
«Все! Врятована моя сім’я!
І до цілі ми разом дійдем:
Дві доньки, моя люба і я!»
Все – кінець... Озирається Лот:
Дві доньки, а дружини нема –
Лиш поміж палестинських висот
Стовп із солі поважно дріма.
Гіркий стогін зірвався із вуст,
В серці біль від розбитих надій:
«Боже мій! Я до Тебе молюсь!
Змилостився...Прости... Пожалій...»
Швидше вітру летів до гори,
Де застигла вона назавжди:
«Рідна... Мила!.. Озвись! Говори!
Повернися від мене не йди!»
Крик душі – невгамований жаль...
У риданнях упав їй до ніг...
Крає думка гостріша за сталь:
«Не вберіг... Не вберіг.. Не вберіг...»
«О, кохана! Пробач, о пробач,
Що тебе я одну залишив...» –
Крізь віки лине Лотовий плач,
Пориваються струни душі...
О Господь! Я благаю Тебе!
Хай Твій Дух мене завжди веде!
Поможи на шляху до небес
Не згубить почуття молоде.
Я до Тебе покликую знов!
У складнім і тривожнім житті
Дай пронести у серці любов,
Зберегти поривання святі...
Твоє Слово дає нам урок...
Я не хочу ридать у жалю!..
Я бажаю іти крок-у-крок
Із тією, яку полюблю!
...Відцвітає гіркий полин,
Вітер лине пустелею вдаль...
Лот стоїть на вершині один
І снує неутішно печаль...
Микола Савчук
Переглядів: 409
