«Не варто говорити про сумне»

*  *  *

Не варто говорити про сумне.
Себе жаліти й плакати — не треба, 
бо смуток закриває горизонт,
а сльози застилають простір неба. 
Не за горами осінь і дощі.
Останній крок — і закінчиться літо.
А я чи не у перше пізнаю,
як можна дню прийдешньому радіти.

Вдихаю аромат пожухлих трав 
і кожен дотик світла відчуваю.
Лечу назустріч сонячним птахам,
що зазимують в невеличких зграях.

Тетяна Свірська

Переглядів: 538


Разработка веб сайтов

Бог приходить у тиші

В маленькій колисочці серця

В світі ділків і прагматиків

Відкинула Бога країна моя

Говорила душа — я почути не вміла

Донечці ("А ти іще малесеньке дитя")

З недавніх пір мене гнітить видіння

За слова, що змовчали і слова, що сказано

Заглянути за грози і вітри

Замало буде просто почуттів

Затісно думкам у слові

Згадаймо, що в любові Божа суть

Здається, мить — і віднайдеться слово

Кажуть, знову зими не буде

Коли опускаються руки

Кружляє сніг, ховаючи дороги

Лише пів-подиху — і зацвітуть сади

Мені, насправді, небагато треба

Молитва ("Лиши мені хоч спогади")

Молитва ("Хоч на хвилину відчини ті двері")

Молитва («Боже, навчи мене в темряві»)

На сонну землю небо сипле сніг

Налаштуємося на тишу

Не варто говорити про сумне

Не придумуй собі героїв

Неіснуючими стежками

Під розлогим куполом неба

Сірий німотний день

Серед вогнів реклами

Стихло літо. Потомились трави

Так незвично і так забуто

Так переконливо дзвенить з усіх сторін

Творилася душа у муках і безсонні

Ти забери мене із цього дня

Ти, безперечно, відав той кінець

Ти, Господи, дав відчуття такі

Треба, врешті, научитись жити

У кожного своя здобута правда

Хай сповідається душа в відкритім полі

Чарівні спалахи душі

Чи заблукалі, чи блудні?

Щось інше, ще незнане та стрімке

Я зустрічаю новий день — надію

Як віддавати, то усе

Як мало ковточка тиші!

Якби ту радість докупки зібрати