«Вертаю знову на пороги отчі»

*   *  *

Вертаю знову на пороги отчі,
Зоріє світлим спогадом душа,
Сльоза туманом застеляє очі,
А стежка у дитинство поспіша.

Вона ось в’ється вдаль поміж житами
До хутора старого край села.
Старезна груша – днів минулих пам’ять –
В моїй душі пагінням проросла.

Здавалось, сонце тут тепліше гріло
І зорі тут світили яскравіш…
Пройшло, відгомоніло, відболіло,
А ти вже перед вічністю стоїш.

Життя умить конем баским промчало,
Та не забути хутір той, село.
Зерно, що там в дитячу душу впало,
В мені живим колоссям проросло.

Тепер для Бога колоситься нива.
Допоки благодатна ще пора,
Завершити спішу Господнє жниво.
Який Він щедрий у своїх дарах!

Прошу я лише мудрості у Бога,
Щоб колосків у полі не лишить
Й не загубити Божої дороги,
Допоки прийде заповітна мить.

Лідія Вудвуд

Разработка веб сайтов