Українська
християнська
поезія

Випадковий вірш

Медитація про воскресіння

Медитація про воскресіння

Колись я помру. 
Мій дух злине до Бога на небо, 
а тіло повернеться в землю,
щоб прорости навесні молодою травою, 
і зацвісти сонцем кульбаб і блакиттю волошок, 
і здійняти в безмежжя долоні-гілки разом з кленом, 
і торкнутися зір.
А потім золотіти житами в полі, пахнучи хлібом, 
і досхочу слухать пташине щебетання, 
а може, й самій пташиним співом задзвеніти на всесвіт.
Чи просто впасти на гарячий асфальт кришталевим дощем, 
щоб потім, уранці, в калюжі віддзеркалити небо, 
чисте мов очі дитини, 
бо в ньому живе Бог.
Моє тіло повернеться в землю, 
а дух злине до Бога, 
коли я помру.
Та зараз до неба високо, 
а крила такі малі, 
тільки, буває, янголи 
всміхаються мені, підбадьорюючи.
І я вчуся вмирати потроху щодня, 
і не топтати молоду траву, 
а ходити по тротуару.
Я саджу чорнобривці та мальви, 
бо кульбабки садити не треба.
Й усміхаюся клену, 
що здіймає долоні в безмежжя,
і зорям, яких він торкається.
А потім кришу недоїдену булку 
горобцям на зупинці тролейбуса.
І не серджусь на дощ, 
що застав мене без парасольки.
Бо вранці будуть калюжі, 
які віддзеркалюють небо, 
чисте мов очі дитини, 
бо в ньому живе Бог.
Коли я помру, 
моє тіло повернеться в землю, 
а дух злине до неба.

Зоряна Живка



Читати далі

162

авторів

3354

віршів

819

русских стихов

322

дитячих віршів

Українські класики

ПІДГІРЯНКА Марійка

Марі́йка Підгіря́нка (справжнє ім’я — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська; 29 березня 1881, с. Білі Ослави на Івано-Франківщині — 20 травня 1963 р., смт Рудно біля Львова, похована у Львові на Личаківському цвинтарі) — українська поетеса.

Народилася в родині лісничого. У Марійки рано пробудився потяг до літератури, поезії. В 13 років пробує свої поетичні сили. В 1900 році екстерном успішно складає іспити в учительській семінарії у Львові. Отримує диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддана шкільній роботі та поезії.

Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 р.

1904 познайомилась з Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади, який1905 став її чоловіком. У них було четверо дітей: син Остап — викладач французької мови в Львівському університеті імені І. Франка, кандидат філологічних наук; син Роман — перекладач з німецької, працівник газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; син Маркіян — український громадський діяч Австралії, інженер-електрик, автор «Підручника шофера»; дочка Дарія — вчителька української мови й літератури шкіл Галичини.

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана в 1919 р. Події у творі — це одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах з голоду і від епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці, подану в жанрі голосінь, становлять 12 пісень.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з’являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».


Читати далі